Освіта. Інноватика. Практика

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ФАХІВЦІВ З ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗАКЛАДАХ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ

Людмила Алексєєнко-Лемовська — 2026-06-30

У статті здійснено теоретичне обґрунтування педагогічних умов формування готовності майбутніх фахівців з інформаційних технологій у закладах фахової передвищої освіти в умовах цифрової трансформації суспільства та модернізації професійної освіти. Актуальність дослідження зумовлена зростанням вимог сучасного ринку праці до рівня професійної підготовки ІТ-фахівців, необхідністю оновлення змісту, форм і методів професійної освіти, а також потребою формування конкурентоспроможного фахівця, здатного до професійної мобільності, безперервного саморозвитку та ефективної діяльності в цифровому середовищі. Узагальнено наукові підходи до трактування поняття «педагогічні умови» та визначено їх сутність як сукупності взаємопов’язаних організаційно-педагогічних, психолого-педагогічних, дидактичних і технологічних чинників, що забезпечують ефективність професійної підготовки здобувачів освіти. Здійснено класифікацію педагогічних умов та обґрунтовано їх роль у формуванні готовності майбутніх ІТ-фахівців до професійної діяльності. Акцентовано увагу на ключових педагогічних умовах професійної підготовки, зокрема створенні цифрового освітнього середовища, впровадженні проєктного навчання, інтеграції освіти й практичної діяльності, розвитку soft skills, персоналізації навчання, використанні технологій штучного інтелекту та інтеграції міжнародних освітніх практик. Обґрунтовано, що комплексна реалізація визначених педагогічних умов створює передумови для формування цифрової компетентності, розвитку професійної мотивації, практичної підготовленості, критичного мислення та професійної мобільності здобувачів освіти. Особливу увагу приділено модернізації освітнього процесу відповідно до сучасних тенденцій розвитку ІТ-галузі та цифрової економіки. Визначено, що використання інноваційних педагогічних технологій, цифрових платформ, практико-орієнтованого навчання та взаємодії закладів освіти з
ІТ-індустрією сприяє підвищенню якості професійної підготовки майбутніх фахівців з інформаційних технологій. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання запропонованих педагогічних умов і методичних підходів у системі фахової передвищої освіти з метою підвищення ефективності професійної підготовки конкурентоспроможних ІТ-фахівців в умовах цифровізації освіти та суспільства.

КРЕАТИВНИЙ РОЗВИТОК СТАРШОКЛАСНИКІВ В УМОВАХ МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПОТЕНЦІАЛ СЦЕНІЧНО-ПЛАСТИЧНИХ ПРАКТИК

Світлана Бадер — 2026-06-30

У статті досліджено проблему креативного розвитку старшокласників в умовах мистецько-педагогічної діяльності, яка набуває особливої актуальності в контексті модернізації сучасної освіти, орієнтації на формування творчої особистості та розвитку компетентностей XXI століття. Аналіз сучасних психолого-педагогічних і мистецтвознавчих досліджень засвідчив стійкий інтерес науковців до питань розвитку креативності, творчого мислення, мистецької освіти та художньо-творчої діяльності здобувачів освіти. Водночас недостатньо висвітленими залишаються питання використання сценічно-пластичних практик як ефективного засобу креативного розвитку старшокласників. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні потенціалу сценічно-пластичних практик у креативному розвитку старшокласників в умовах мистецько-педагогічної діяльності. З'ясовано сутність понять «креативність», «креативний розвиток», «сценічно-пластичні практики». Визначено особливості старшого шкільного віку як сенситивного періоду для розвитку творчих здібностей, самовираження та самореалізації особистості. Обґрунтовано, що сценічно-пластичні практики забезпечують інтеграцію рухової, емоційної, когнітивної та художньо-творчої діяльності, створюючи умови для розвитку творчої уяви, образного мислення, емоційної чутливості, здатності до імпровізації, самопрезентації та художньої інтерпретації дійсності. На основі аналізу сучасних зарубіжних досліджень встановлено, що використання творчо-драматичних і сценічно-пластичних практик позитивно впливає на розвиток упевненості в собі, самоусвідомлення, комунікативних умінь, творчого мислення та здатності до нестандартного розв'язання проблем. Доведено, що сценічно-пластична діяльність сприяє формуванню оригінальності, гнучкості мислення, творчої активності та готовності до художньої самореалізації. Визначено педагогічні умови ефективного використання сценічно-пластичних практик у мистецько-педагогічній діяльності, зокрема створення творчого освітнього середовища, підтримку творчої ініціативи старшокласників, застосування методів імпровізації та художнього експериментування, інтеграцію різних видів мистецтва в освітній процес і організацію колективної творчої взаємодії. Перспективи подальших досліджень пов'язані з розробленням та експериментальною перевіркою методики креативного розвитку старшокласників засобами сценічно-пластичних практик, а також визначенням критеріїв, показників і рівнів сформованості креативності в умовах мистецько-педагогічної діяльності.

ПРОФЕСІЙНА ПОЗИЦІЯ ВЧИТЕЛЯ ЯК РЕСУРС ЯКОСТІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Юлія Баруліна — 2026-06-30

Стаття присвячена обґрунтуванню теоретичних засад формування професійної позиції вчителя початкових класів як важливого ресурсу якості його педагогічної діяльності. Встановлено, що в умовах реалізації концепції «Нова українська школа» та сучасних освітніх реформ зростає значущість активної, суб’єктної, творчо спрямованої позиції педагога. Проаналізовано наукові підходи до розуміння якості педагогічної діяльності та її детермінант. Визначено, що якість освіти є складним, багатоаспектним феноменом, який охоплює відповідність освітнього процесу державним стандартам, потребам суспільства та вимогам часу. Доведено, що продуктивність педагогічної праці вчителя безпосередньо залежить від рівня сформованості його професійної позиції – інтегративного особистісного утворення, що виступає механізмом активізації творчого потенціалу особистості. Схарактеризовано суб’єктність як системну характеристику позиції педагога. Обґрунтовано стратегічні підходи до організації фахової підготовки майбутніх учителів початкових класів, спрямованої на формування активної, рефлексивної, креативної професійної позиції. Представлено погляди вітчизняних і закордонних науковців щодо змісту та шляхів реалізації стратегій підвищення якості освіти й підготовки педагогічних кадрів. Доведено, що ефективна фахова підготовка має ґрунтуватися на особистісно орієнтованому та креативно-діяльнісному підходах, інтерактивних формах і методах роботи, що забезпечують становлення суб’єктності майбутніх учителів. Представлено комплекс професійних функцій учителя як цілісну авторську структуру, що вміщує конструктивну, змістову, операційно-діяльнісну та оцінно-результативну складові та відображає взаємозв’язок цілепокладання, організації змісту навчання, реалізації педагогічної діяльності та оцінювання її результатів. Зроблено висновок, що формування професійної позиції є не стихійним, а цілеспрямованим педагогічним процесом, ефективність якого визначається усвідомленням студентами її ролі в забезпеченні творчого характеру педагогічної праці. Дослідження підкреслює, що система фахової підготовки майбутніх учителів початкових класів має цілеспрямовано формувати здатність до гнучкої, суб’єктної, інноваційно спрямованої педагогічної діяльності в умовах невизначеності та постійних змін.

ПРОЄКТУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ В КОНТЕКСТІ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ТЕХНОЛОГІЯМ ВІКОВОГО ПРОГРАМУВАННЯ ФІЗКУЛЬТУРНОЇ АКТИВНОСТІ

Артем Бойченко — 2026-06-30

У статті теоретично обґрунтовано концептуально-методологічні засади проєктування здоров'язбережувального освітнього середовища педагогічного закладу вищої освіти, що детермінують зміст, умови та організаційні механізми навчання студентів і студенток технологіям вікового програмування фізкультурної активності. Актуальність дослідження зумовлена структурними трансформаціями вищої педагогічної освіти, необхідністю адаптації до демографічних, епідеміологічних та соціокультурних викликів, а також наявністю суперечностей між декларуванням здоров'язбережувальної спрямованості освітнього процесу та фрагментарністю його практичної реалізації. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні засад проєктування середовища як детермінанти формування компетентності студентів і студенток. Методологічну основу становить комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: ідеалізації, формалізації, аксіоматичний, історико-логічний, сходження від абстрактного до конкретного, педагогічного проєктування, синергетичного моделювання. У результаті дослідження розкрито архітектуру здоров'язбережувального середовища як цілісної дидактичної системи, що інтегрує нормативно-цільові, змістово-технологічні, просторово-інфраструктурні, комунікативно-ціннісні та рефлексивно-діагностичні компоненти. Обґрунтовано п'ять методологічних засад проєктування: системність, вікову диференціацію, практико-орієнтованість, суб'єктність, безперервність. Запропоновано циклічний алгоритм педагогічного проєктування та чотирикомпонентну структуру цільової компетентності (когнітивна, операційно-технологічна, ціннісно-мотиваційна, рефлексивно-прогностична). Доведено, що синергетична інтеграція компонентів середовища трансформує фрагментарні оздоровчі практики у системний інструмент професійної підготовки, забезпечуючи формування у майбутніх педагогів готовності до управління фізичною активністю різних вікових груп. Отримані результати усувають виявлену дослідницьку прогалину та створюють теоретичне підґрунтя для емпіричної верифікації моделі.

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ СФОРМОВАНОСТІ УЯВЛЕНЬ ПРО ПРИРОДУ В ДОШКІЛЬНИКІВ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Мар'яна Буйняк — 2026-06-30

Стаття присвячена аналізу результатів експериментального дослідження, спрямованого на вивчення стану сформованості уявлень про природу в дошкільників з інтелектуальними порушеннями (ІП). Обґрунтовано значущість екологічного виховання та сформованості уявлень про природу в дошкільному віці, наголошено на їхньому впливі на когнітивний і соціальний розвиток дітей з ІП. Описано результати експерименту, який полягав у дослідженні уявлень про природу в дошкільників з ІП за темами «Рослини», «Тварини», «Птахи», «Комахи», «Нежива природа і пори року». З’ясовано, що за всіма тематичними напрямами у переважної більшості досліджуваних (від 65% до 76,67%) низький рівень сформованості уявлень та обізнаності; високого рівня не було зафіксовано в жодної дитини. Найскладнішими для дошкільників з ІП були завдання, пов'язані з обізнаністю про комах, розумінням сезонних змін у природі та встановленням і поясненням причинно-наслідкових зв’язків. Для порівняння результатів досліджено стан сформованості уявлень про природу в дошкільників із нормотиповим розвитком, який показав переважно середній рівень, але при цьому виразною була частка дітей із високим рівнем (від 18,33% до 38,33% залежно від тематики завдань). Анкетування вихователів спеціальних закладів дошкільної освіти дозволило виявити труднощі у формуванні уявлень про природу в дошкільників з ІП, а саме: фрагментарність, неточність сприймання, недорозвиток пам’яті, мислення і мовлення в дітей, низький пізнавальний інтерес, несформованість зв’язного мовлення, недостатність вольової регуляції діяльності і поведінки. Педагоги наголосили на значущій ролі батьків у формуванні уявлень про природу в дітей дошкільного віку з ІП; відзначили ефективні методи і прийоми формування уявлень про природу в дошкільників з ІП: спостереження, екскурсії, дидактичні ігри, показ і демонстрація природних об’єктів та явищ. Отримані результати можуть бути використані в процесі навчання та корекційно-розвиткової роботи з дошкільниками з ІП.

СИСТЕМА ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДИХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Олександр Гнидюк — 2026-06-30

У статті розкрито сутність системи фізичної підготовки молодих офіцерів-прикордонників в Україні в умовах воєнного стану та триваючої збройної агресії проти України. Виокремлено три рівні аналізу: нормативно-правовий, організаційно-педагогічний і прикладний, що дало змогу простежити структурні зв’язки між вимогами службово-бойової діяльності та змістом професійно-прикладної фізичної підготовки. Особливу увагу приділено внутрішнім суперечностям чинної системи, серед яких формалізм оцінювання, обмеженість матеріальної бази в умовах рейдових і фронтових ділянок, недостатня індивідуалізація навантажень та слабка інтеграція з тактико-спеціальною підготовкою. Розглянуто положення наказу МВС України від 13 липня 2022 року № 427 разом зі змінами, внесеними наказом від 20 серпня 2024 року № 573, які запровадили оновлений віковий розподіл та розширили перелік контрольних вправ для оцінки рівня фізичної підготовленості. Зіставлення вітчизняного нормативного регулювання з підходами Європейської агенції прикордонної і берегової охорони (Frontex) та Спільним базовим навчальним планом дозволило визначити вектори узгодження українських стандартів із стандартами Європейського Союзу. Запропоновано шляхи вдосконалення системи, які охоплюють упровадження проєктно-орієнтованого підходу, функціонального тренінгу та кросфіту, цифровий моніторинг функціонального стану, інтеграцію психологічної стійкості з фізичним розвитком та узгодження військово-прикладного компонента з характером сучасних бойових дій. Аргументовано, що поступовий перехід до неперервної моделі фізичної підготовки на бакалаврському і магістерському рівнях освіти є передумовою формування професійної готовності офіцера-прикордонника до виконання завдань охорони державного кордону в гібридній і високоінтенсивній обстановці.

ІГРОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ У СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ: ЕМПІРИЧНИЙ АСПЕКТ

Олеся Дишко — 2026-06-30

У статті представлено результати дослідження взаємозв’язку між рівнем ігрової компетентності майбутніх учителів фізичної культури та показниками їхньої професійної готовності до роботи в умовах Нової української школи. Робота спрямована на подолання дефіциту даних щодо ролі ігрової компетентності у структурі професійної підготовки педагога. Базу дослідження становили результати обстеження студентів спеціальності «Середня освіта (Фізична культура)», у межах якого оцінювалися рівень ігрової компетентності та якість розв’язання професійно орієнтованих педагогічних ситуацій. Для обробки даних застосовано кореляційний та дисперсійний аналіз, а також оцінювання величини ефекту. Установлено статистично значущий сильний позитивний зв’язок між досліджуваними показниками (r = 0,72; p < 0,001), що свідчить про визначальний внесок ігрової компетентності у формування професійної готовності майбутніх учителів. Додатковий аналіз підтвердив стійкість цього зв’язку на різних етапах навчання. Виявлено поступове зростання рівня ігрової компетентності та якості підготовки від першого до четвертого курсу, що супроводжується ефектами середньої та великої величини. Показано диференційований вплив структурних компонентів ігрової компетентності: найбільшу силу зв’язку з професійною готовністю має здатність до адаптації та варіативного використання ігор, тоді як менш виражений вплив виявлено для компоненту, пов’язаного з поясненням правил. Отримані результати дозволяють розглядати ігрову компетентність як ключовий предиктор професійної готовності та обґрунтовують доцільність її цілеспрямованого формування у процесі підготовки майбутніх учителів фізичної культури. Практичне значення дослідження полягає у визначенні пріоритетних напрямів модернізації змісту професійної освіти з урахуванням виявлених залежностей.

ТАНЦЮВАЛЬНИЙ ГУРТОК У КРИЗОВИХ УМОВАХ: ЦИФРОВІ ФОРМАТИ, БЕЗПЕКОВІ ВИКЛИКИ ТА АДАПТИВНІ ПЕДАГОГІЧНІ ПРАКТИКИ

Олександр Жиров — 2026-06-30

У статті досліджуються педагогічні особливості організації роботи танцювального гуртка закладів загальної середньої освіти в умовах дистанційного та змішаного форматів навчання, спричинених пандемією COVID-19 та повномасштабним вторгненням рф в Україну. Актуальність дослідження визначається відсутністю верифікованих методичних моделей для цього типу позашкільної діяльності та потребою в ефективних педагогічних рішеннях в умовах кризових обставин. Методологічну основу становлять концепція цифрової гуманістичної педагогіки відкритої освіти та модель змішаного навчання «ротація станцій». Дослідження спирається на комплекс теоретичних методів: аналіз і синтез наукових праць із хореографічної, театральної, музичної педагогіки та педагогіки спорту; порівняльний аналіз адаптаційних стратегій гуртків різних спрямувань; метод міждисциплінарного трансферу апробованих підходів із суміжних галузей; системний аналіз ієрархічних зв’язків між педагогічними викликами та методичними рішеннями. На основі проведеного аналізу виокремлено чотири ключові виклики дистанційного навчання у позашкільній хореографічній освіті: відсутність кінестетичного зворотного зв’язку, технічні та технологічні бар’єри, мотиваційні труднощі добровільної участі та психоемоційні наслідки воєнного стану, які не мають аналогів у міжнародній педагогічній практиці. Порівняльний аналіз адаптаційних практик театральних, музичних і спортивно-масових гуртків дозволив ідентифікувати верифіковані педагогічні рішення в суміжних дисциплінах та обґрунтувати метод міждисциплінарного трансферу для танцювального гуртка. Як безпосередній результат цього аналізу обґрунтовано дев’ять методичних підходів: «сторітелінг-хореографія», «перевернуте репетирування», гейміфікація через систему танцювальних викликів, «split-screen» ансамбль, цифрове портфоліо виконавця, трансформація ролі педагога у фасилітатора-тьютора, дев’ятивимірна система підтримки учасників, технологія «ситуації успіху» та мікронавчання з AI-асистованими підказками. Дистанційний і змішаний формати розглядаються як самостійний педагогічний простір із власними перевагами, що органічно доповнює традиційну практику гуртка.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ УРОКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКІВ НА ОСНОВІ АЛГОРИТМІЧНОГО АНАЛІЗУ БІОМЕТРИЧНИХ ДАНИХ ДЛЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ

Олександр Калініченко — 2026-06-30

У статті розглянуто підходи до цифрової трансформації уроку фізичної культури старшокласників на основі використання штучного інтелекту для оптимізації фізичного навантаження. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання суперечності між стандартизованими вимогами навчальних програм та індивідуальними фізіологічними можливостями учнів 10-11 класів. Метою дослідження є розробка та обґрунтування методичної моделі цифрової трансформації уроку фізичної культури, що забезпечує персоналізацію навантаження засобами біометричного моніторингу в режимі реального часу. Наукова новизна полягає у розробці моделі адаптивного управління фізичним навантаженням на основі алгоритмів штучного інтелекту, які здійснюють аналіз біометричних показників учнів та забезпечують їх оперативну інтерпретацію. Показано, що використання інтелектуальних алгоритмів дозволяє реалізувати предиктивний аналіз функціонального стану школярів, прогнозувати ризики перевтоми та автоматично коригувати інтенсивність рухової активності. В статті представлено методичну модель взаємодії «вчитель–ШІ–учень», що базується на використанні фітнес-трекерів і мобільних платформ для безперервного збору та обробки даних. Запропонований підхід забезпечує перехід від усереднених нормативів до індивідуалізованого управління фізичним навантаженням. Особливу увагу приділено інтерпретації показників варіабельності серцевого ритму та динаміки відновлення організму під час виконання фізичних вправ. Доведено, що впровадження цифрового зворотного зв’язку підвищує мотивацію старшокласників до занять фізичною культурою, сприяє об’єктивності оцінювання та забезпечує оптимізацію фізичного навантаження. Встановлено, що використання ШІ-технологій мінімізує ризики перенапруження та сприяє створенню безпечного освітнього середовища. Практична значущість результатів полягає у можливості впровадження запропонованої моделі в закладах загальної середньої освіти.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІНТЕГРАЦІЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ІТ-ФАХІВЦІВ

Наталія Котенко — 2026-06-30

У статті теоретично обґрунтовано модель професійної компетентності майбутніх ІТ-фахівців в умовах сталого розвитку. Актуальність дослідження зумовлена суперечністю між високим рівнем деталізації технічних і цифрових компетентностей у сучасних міжнародних рамках та недостатньою інтегрованістю екологічного, соціального, етичного й рефлексивного вимірів професійної підготовки. Показано, що наявні ІТ-рамки переважно орієнтовані на технологічні й операційні аспекти діяльності, тоді як рамки компетентностей у сфері сталого розвитку мають загальний характер і не враховують специфіки ІТ-професії. Метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування інтеграції компетентностей сталого розвитку в модель професійної компетентності майбутніх ІТ-фахівців як цілісну системну конструкцію, що поєднує технічні, цифрові й операційні вимоги ІТ-діяльності з екологічним, соціальним, етичним, аксіологічним і рефлексивним вимірами професійної підготовки. Методологічну основу дослідження становлять системний, компетентнісний, аксіологічний і трансдисциплінарний підходи; використано методи теоретичного аналізу, порівняння, узагальнення, систематизації та педагогічного моделювання. У результаті обґрунтовано трирівневу архітектуру моделі, що охоплює контекстуальний блок, компонентну структуру та динамічний блок. Визначено шість взаємопов’язаних компонентів професійної компетентності: технологічний, когнітивний, аксіологічний, діяльнісний, комунікативно-соціальний і рефлексивно-розвивальний. Доведено, що сталий розвиток у цій моделі не є зовнішнім тематичним доповненням до ІТ-підготовки, а виступає контекстом, який змінює зміст і логіку всіх компонентів компетентності. Наукова новизна полягає у фаховій специфікації та педагогічному синтезі компетентностей сталого розвитку з технічними, цифровими й операційними вимогами ІТ-діяльності в межах єдиної моделі професійної компетентності майбутнього ІТ-фахівця. Визначено, що модель має теоретико-методологічний характер і потребує адаптації до профілю конкретної освітньої програми, спеціальності, рівня підготовки та професійного контексту. Практичне значення результатів полягає в можливості використання моделі як теоретичного підґрунтя для проєктування освітніх програм, конкретизації результатів навчання, розроблення критеріїв і показників сформованості професійної компетентності та подальших емпіричних досліджень її формування в майбутніх ІТ-фахівців.

СТРУКТУРА ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ: КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ

Оксана Кузнецова — 2026-06-30

У статті здійснено теоретичне обґрунтування сутності та структурних компонентів полікультурного виховання майбутніх учителів початкових класів у контексті сучасних викликів розвитку педагогічної освіти. Актуальність дослідження зумовлена посиленням міжкультурної взаємодії, глобалізаційними процесами, соціокультурним різноманіттям та необхідністю підготовки педагогів до професійної діяльності в умовах полікультурного суспільства. Акцентовано увагу на значенні початкової школи як важливого етапу формування у молодших школярів ціннісних орієнтацій, толерантності, культури міжособистісної взаємодії та поваги до культурного різноманіття. На основі аналізу науково-педагогічних джерел уточнено сутність полікультурного виховання майбутніх учителів початкових класів як цілеспрямованого, системного й безперервного процесу формування особистості майбутнього педагога, здатного до реалізації ідей полікультурності та міжкультурного діалогу в освітньому процесі початкової школи. Здійснено критично-порівняльний аналіз наукових підходів до визначення структурних компонентів полікультурного виховання. Встановлено, що у сучасних дослідженнях відсутня єдина концептуальна основа щодо структури означеного феномену, що актуалізує необхідність подальшого теоретичного осмислення проблеми. У результаті дослідження виокремлено та схарактеризовано мотиваційно-ціннісний, когнітивний, емоційно-рефлексивний і діяльнісно-комунікативний компоненти полікультурного виховання майбутніх учителів початкових класів. Розкрито їх змістове наповнення, функціональне значення та роль у формуванні готовності майбутніх педагогів до професійної діяльності в полікультурному освітньо-виховному середовищі. Доведено, що взаємозв’язок визначених компонентів забезпечує формування у майбутніх учителів системи цінностей, знань, професійних умінь, емоційної культури та здатності до ефективної міжкультурної комунікації. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його результатів у процесі професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів, удосконаленні змісту освітніх компонентів та організації полікультурного освітнього середовища у закладах вищої педагогічної освіти.

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ КОМІКСІВ І ГРАФІЧНИХ РОМАНІВ У НАВЧАННІ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ОСНОВНІЙ ТА СТАРШІЙ ШКОЛІ

Анжела Мельник — 2026-06-30

У статті зазначено, що глобальні зміни у сприйнятті інформації цифровим поколінням, а також криза читацької діяльності й когнітивний дефіцит, що спостерігаються сьогодні в українських школярів унаслідок деприваційного впливу війни, зумовлюють пошук дієвих інструментів розвитку читацької компетентності учнів. Висунуто припущення, що одним із таких інструментів може бути використання коміксів і графічних романів у навчанні зарубіжної літератури в основній та старшій школі. З’ясовано, що комікс і графічний роман відносяться до синтетичного мистецтва і поєднують риси літератури, кіно й зображувального мистецтва. Виявлено, що ознаки цих творів, як-от яскравість візуальних образів, емоційність, конкретність, інформативність, динамічність, поєднання вербальних і візуальних засобів, комунікативність, зумовлюють їхній значний освітній потенціал. Визначено, що у контексті шкільної літературної освіти комікси/графічні романи виконують популяризаторську, мотиваційну, пізнавальну, компенсаторну, комунікативну, емоційну, інтерпретаційну, терапевтичну, розвивальну, виховну функції. Виокремлено художньо-естетичні й психолого-педагогічні критерії добору коміксів/графічних романів для використання в навчанні зарубіжної літератури в школі. Запропоновано авторську класифікацію коміксів і графічних романів у шкільному навчанні зарубіжної літератури, що охоплює: видання про читання і читачів; графічні романи про письменників; комікси і графічні романи, які ілюструють культурно-історичний контекст епохи; графічні адаптації літературних творів, освітні комікси. Наведено приклади коміксів і графічних романів, які рекомендовано для використання на уроках, у позакласній роботі із зарубіжної літератури, а також для самостійного читання учнів. Названо пріоритетні методичні прийоми і види робіт з досліджуваними творами в навчанні зарубіжної літератури в школі.

ІНКЛЮЗИВНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ РЕФОРМ

Ірина Онищенко — 2026-06-30

Статтю присвячено обґрунтуванню сутності інклюзивного освітнього середовища та визначенню особливостей його організації в контексті сучасних освітніх реформ. Запропоновано розглядати інклюзивне освітнє середовище як інтегровану сукупність умов, ресурсів, цінностей і взаємодій, спрямованих на забезпечення рівного доступу до якісної освіти всіх здобувачів відповідно до їхніх індивідуальних особливостей, можливостей, здібностей і потреб. Доведено, що в контексті сучасних освітніх трансформацій інклюзивне освітнє середовище набуває таких змістових характеристик: доступність, гнучкість, адаптивність, безпечність, індивідуалізація, цифровізація. Обґрунтовано, що ефективне функціонування інклюзивного освітнього середовища забезпечується взаємодією таких структурних компонентів: нормативно-правового, організаційно-управлінського, освітньо-змістового, психолого-педагогічного, кадрового, матеріально-технічного, соціально-комунікативного. Акцентовано увагу на необхідності використання індивідуальних освітніх траєкторій, адаптації та модифікації навчального змісту, упровадження інноваційних технологій, що сприяють підвищенню якості освіти та забезпечують ефективну соціалізацію здобувачів освіти з особливими освітніми потребами. Установлено, що реалізація принципів інклюзії в умовах сучасних освітніх реформ супроводжується низкою викликів, серед яких недостатній рівень професійної готовності педагогів до роботи в інклюзивному освітньому середовищі, обмеженість ресурсного забезпечення, потреба в розвитку системи психолого-педагогічного супроводу, уплив воєнного стану. Зроблено висновок, що ефективна організація інклюзивного освітнього середовища є складним, багаторівневим процесом, який потребує системного підходу, високого рівня професійної підготовки педагогічних працівників, міждисциплінарної взаємодії та постійного вдосконалення освітніх практик з урахуванням викликів сучасного суспільства.

ДИСКУСІЙНІ ФОРУМИ У ЦИФРОВОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ

Олексій Орлов — 2026-06-30

У статті аналізується значення дискусійних форумів на платформі Moodle як дієвого методу розвитку когнітивних ресурсів студентів, які здобувають фах вчителя іноземної мови та зарубіжної літератури. З метою розширення цифрового освітнього середовища визначено джерела, етапи, фази, закономірності та будову проблемних дискусій в освітньому процесі. Запропоновано методику застосування цифрової платформи для проведення та оцінювання проблемних дискусій, яка ґрунтується на поєднанні традиційних форм навчання з можливостями цифрового освітнього середовища. Визначено специфіку дистанційних форумів та класифіковано режими дискусійної поведінки здобувачів освіти. Інтерактивне активне та пасивне комунікування розрізняються за проявами активності в дискусії, увагою до попередніх дописів, реакцією на них, аргументацією та вмінням відстоювати власну позицію. Дослідження проводилося з метою спостереження за ходом та результатами проблемних дискусій, розроблених за принципом різних джерел проблемності: суб’єктивно-особистісної невизначеності, інтелектуального утруднення, пізнавально-змістової суперечності. Проблемні питання сформульовані на матеріалі дисципліни вільного вибору майбутніх вчителів-філологів «Міжкультурна комунікація: усний та письмовий аспект». Запропонована методика використання цифрової платформи реалізується через організаційний, практичний і контрольний етапи та спрямована на формування інтерактивної дискусійної поведінки, розвиток когнітивних і комунікаційних компетентностей. У межах дослідження проведено порівняльний аналіз дискусійної активності студентів-філологів Полтавського національного педагогічного університету з метою визначення доцільності використання цифрових платформ, зокрема дискусійних форумів. Результати засвідчили доцільність упровадження методики використання цифрових платформ для проведення дискусійних форумів у системі професійної підготовки майбутніх учителів.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІКИ СПОВІЛЬНЕННЯ ТА ЇЇ ПОТЕНЦІАЛ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Лариса Отрощенко — 2026-06-30

У статті здійснено теоретичний аналіз концепції педагогіки сповільнення та обґрунтовано її потенціал у навчанні іноземних мов в умовах Нової української школи. Розглянуто витоки становлення цієї концепції, її основні принципи та особливості розвитку в сучасному освітньому просторі. Показано, що педагогіка сповільнення є складовою ширшого руху за сповільнення соціальних процесів і формується як відповідь на домінування культури швидкості, стандартизації та орієнтації на формалізований результат. Визначено, що ключовими характеристиками підходу є індивідуальний темп навчання, рефлексія, глибоке осмислення змісту, підтримка психологічного благополуччя здобувачів освіти та змістовний освітній досвід. Проаналізовано взаємозв’язок педагогіки сповільнення з концепцією Нової української школи. Виявлено спільність їхніх засадничих положень, зокрема орієнтацію на дитиноцентризм, компетентнісний підхід, педагогіку партнерства та створення безпечного освітнього середовища. Обґрунтовано, що педагогіка сповільнення може розглядатися як методологічне доповнення до концепції НУШ, яке конкретизує практичні механізми реалізації її ключових принципів. Узагальнено основні принципи педагогіки сповільнення, зокрема усвідомлене навчання, збалансованість навантаження, інтеграція когнітивних, емоційних і соціальних компонентів та розвиток стійкості й адаптивності учнів. Показано, що в умовах сучасних викликів цей підхід сприяє гуманізації освіти та підтримці психоемоційного благополуччя учнів. Окреслено можливості застосування педагогіки сповільнення у навчанні іноземних мов. З’ясовано, що надання часу для обдумування відповіді, використання мовленнєвих опор, організація парної взаємодії, повторне виконання комунікативних завдань та відтермінований зворотний зв’язок сприяють розвитку іншомовної комунікативної компетентності та зниженню мовленнєвої тривожності. Доведено, що ці підходи забезпечують більш усвідомлене й особистісно значуще використання іноземної мови.

СИЛОВЕ ТРЕНУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРЕВЕНТИВНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА АКТИВНОГО ДОВГОЛІТТЯ ОСІБ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ

Данило Папіжук — 2026-06-30

У статті представлено результати наукового дослідження, присвяченого обґрунтуванню мультифакторного оздоровчого впливу силового тренінгу на організм осіб середнього віку (35–60 років) у розрізі метаболічних, структурно-біомеханічних та психоемоційних аспектів. Актуальність роботи зумовлена глобальним поширенням гіподинамії та вікової інволюції фізіологічних систем, що негативно впливає на якість життя та працездатність найбільш продуктивної верстви суспільства. Основна мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні синергетичного зв’язку між механізмами метаболічної адаптації, структурним відновленням опорно-рухового апарату та покращенням психоемоційного стану. Методологія базується на системному аналізі, синтезі та систематизації наукових джерел у галузі спортивної фізіології, біомеханіки та реабілітаційної медицини за період 2009–2026 років. У ході дослідження встановлено, що скелетні м’язи діють як найбільший ендокринний орган, секретуючи міокіни (зокрема іризин, апелін та інтерлейкін-15), які модулюють метаболізм у віддалених органах і забезпечують системний захист від хронічних захворювань. Доведено, що резистивні навантаження підвищують інсуліночутливість гліколітичних волокон та знижують рівень системного запалення, що є критичним для профілактики метаболічного синдрому та діабету. Особливу увагу приділено спростуванню міфів про деструктивний вплив силових вправ на хребет і суглоби. На основі аналізу процесів механотрансдукції обґрунтовано, що контрольоване динамічне навантаження стимулює дифузію нутрієнтів у міжхребцеві диски та синтез колагену в артикулярному хрящі. Висвітлено регенеративний потенціал силового тренінгу в стимуляції резорбції гриж та менеджменті болю при остеоартриті. Психологічний ефект тренувань розкрито через нейроендокринну регуляцію, зокрема підвищення рівнів BDNF та оптимізацію кортизолу, що сприяє когнітивному довголіттю та емоційній стабільності. Наукова новизна полягає у формуванні цілісної концепції превентивної реабілітації, де силовий тренінг розглядається як засіб мультифакторної корекції здоров'я та біомеханічного омолодження. Практична значущість роботи підтверджується обґрунтуванням пріоритетності багатосуглобових вправ та концепції конденсованого тренувального об’єму для неспортсменів середнього віку. Результати дослідження можуть бути використані для розробки персоналізованих оздоровчих програм та модернізації методик фізичної культури.

ОНТОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ПРЕДМЕТНОЇ ОБЛАСТІ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ АСИСТЕНТ ВИКЛАДАЧА ІТ-ГАЛУЗІ»

Володимир Пасічник — 2026-06-30

У статті досліджено проблему формалізованого подання знань у предметній області інтелектуального асистента викладача ІТ-галузі з урахуванням специфіки сучасних освітніх технологій і динамічного розвитку інформаційних технологій. Обґрунтовано доцільність застосування онтологічного підходу як засобу структуризації знань, забезпечення їх узгодженості та можливості інтеграції з інтелектуальними системами. На основі системного аналізу професійної діяльності викладача та структури освітнього процесу визначено ключові групи концептів предметної області, які охоплюють суб’єктів навчання, структурні компоненти освітнього процесу, навчальну діяльність, доменні об’єкти ІТ-галузі, функціональні можливості інтелектуального асистента та освітні дані. Запропоновано онтологічну модель, що забезпечує інтеграцію педагогічної та технічної складових у межах єдиної формалізованої структури. Особливістю моделі є врахування специфіки ІТ-освіти, зокрема формалізованого характеру результатів навчання у вигляді програмного коду, а також необхідності його аналізу, тестування та оцінювання. Розроблена модель включає систему семантичних зв’язків між концептами, що дозволяє відобразити як структуру освітнього процесу, так і процеси програмної діяльності. Додатково запропоновано формалізоване подання інтелектуального асистента як системи опрацювання даних і знань, що забезпечує генерацію навчального контенту, аналітику освітньої діяльності та формування рекомендацій. Обґрунтовано доцільність інтеграції онтологічних моделей із сучасними технологіями штучного інтелекту, зокрема великими мовними моделями, що дозволяє підвищити точність, інтерпретованість та адаптивність інтелектуальних освітніх систем. Отримані результати мають теоретичне значення для розвитку методів подання знань у освітніх системах та практичну цінність для розроблення інтелектуальних асистентів викладача в ІТ-освіті.

ІСТОРІЯ ШАХОВОЇ ГРИ ЯК КУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНУ

Богдан Полуліх — 2026-06-30

У статті здійснено комплексний аналіз походження, еволюції та культурного значення шахів у світовій історії. Простежено розвиток гри від її ранніх форм у давніх цивілізаціях Сходу до становлення класичних правил у середньовічній Європі та подальшого поширення у глобальному масштабі. Визначено функцію шахів як універсальної мови міжкультурної комунікації, що сприяє налагодженню діалогу між народами незалежно від їхніх культурних відмінностей. Розкрито особливості трансформації шахів із привілейованої інтелектуальної практики «королівської гри» при дворах у доступний і популярний вид дозвілля, спорту, а також засіб інтелектуального розвитку. Окрему увагу приділено інституціоналізації шахів як виду змагальної діяльності, зокрема становленню традиції матчів за звання чемпіона світу та формуванню безперервної лінії світових чемпіонатів. Проаналізовано вплив комп’ютеризації шахів – від появи перших ігрових програм до розвитку сучасних систем штучного інтелекту, що суттєво трансформували теорію та практику гри. Досліджено роль шахів у розвитку логічного мислення та формуванні когнітивних навичок особистості. Вивчено історію досліджень використання шахів у педагогічних цілях і показано еволюцію наукових підходів від аналізу мислення шахістів до розгляду шахів як ефективного засобу розвитку інтелектуальних здібностей і навчальних компетентностей школярів. Водночас зазначено, що їх ефективність не є автоматичною і потребує системного впровадження у навчальний процес. Розгляд шахів у різних історичних і функціональних вимірах дозволив простежити їхню сталість як культурного явища протягом століть. Отримані результати підкреслюють міждисциплінарний характер дослідження шахів як об’єкта гуманітарних наук. У підсумку обґрунтовано, що шахи є багатовимірним культурним феноменом, який поєднує інтелектуальну діяльність, соціальну взаємодію та освітній потенціал.

ІГРОВІ ТА СПОРТИВНІ ПРАКТИКИ ЛІТНЬОГО ТАБІРНОГО ЗБОРУ

Наталія Скачедуб — 2026-06-30

Літній табірний збір для студентів спеціальності А7 «Фізична культура і спорт» – це інноваційна комунікативна платформа, спеціалізований захід, який детермінує професійний розвиток майбутнього тренера, наставника чи інструктора, створює об’єктивний базис для обміну теоретичними знаннями між суб’єктами освітнього процесу та формує умови практичної реалізації фахових компетентностей фахівців сфери фізичної культури та спорту. Такі збори, фактично виступають інтеграційним конструктом, який поєднав у структуровану систему інтерактивні обговорення актуальних проблем, інновації у фізичній культурі, практичні тренінги, методичну роботу з оптимізації фізкультурно-оздоровчої активності українського учнівства тощо. Тому, авторський колектив, даної публікації, на основі аналізу нормативно-правових актів та науково-методичної літератури, визначив проблемні аспекти підготовки здобувачів вищої освіти, які констатують недостатність використання інноваційних можливостей сучасної фізичної культури та спорту. Говорячи мовою філософії, підготовка майбутніх тренерів, потребує активного модернізму. Літній табірний збір, необхідно розглядати як період активної креативної педагогіки майбутнього фахівця сфери фізичної культури і спорту, як фундамент формування їхньої дидактичної компетентності та реалізації методологічних принципів підготовки атлетів у спорті і підвищенні рухової активності учнівства усіх ланок національної освіти. Обов’язковим лейтмотивом літнього табірного збору має стати процес формування патріотичної моралі у здобувачів вищої освіти, формування національної свідомості, активної громадянської позиції, заснованих на традиційних культурних цінностях і волелюбності українського народу, на повазі до державної мови та прагненні до збереження національної ідентичності. Форми вирішення прогностичних завдань літнього табірного збору у закладах вищої освіти обумовлені диверсифікацією поєднання відпочинку, праці, спорту з пізнавальною, етичною, екологічною, оздоровчою активністю як науково-педагогічних працівників, так і студентів.

ORGANISATIONAL AND PEDAGOGICAL CONDITIONS FOR DEVELOPING FUTURE MANAGERS’ INTERCULTURAL COMMUNICATION SKILLS IN FOREIGN LANGUAGE TRAINING

Diana Smuzhanytsia — 2026-06-30

У статті обґрунтовано організаційно-педагогічні умови розвитку навичок міжкультурної комунікації майбутніх менеджерів у процесі іншомовної підготовки на засадах мультилінгвального підходу. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі міжнародної, цифрової та багатомовної професійної взаємодії, у якій від фахівця вимагаються не лише іншомовні знання, а й здатність адаптувати повідомлення, уточнювати смисли, медіювати непорозуміння, критично оцінювати переклад і зберігати професійну коректність у ситуаціях культурної неоднозначності. Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні та експертному визначенні пріоритетних організаційно-педагогічних умов розвитку відповідних навичок. До експертної групи увійшли 11 викладачів, пов’язаних із іншомовною підготовкою, професійною освітою, міжкультурною комунікацією та підготовкою фахівців управлінського профілю. Узгодженість суджень перевірено за коефіцієнтом конкордації Кендалла. До пріоритетних віднесено шість умов: використання мультилінгвальних навчальних завдань; застосування автентичних професійно орієнтованих матеріалів; залучення активних і досвідних методів; критичне й етично відповідальне використання автоматизованого перекладу та генеративного ШІ; формування рефлексивного компонента; організацію міжнародної або квазі-міжнародної взаємодії. Встановлено, що ці умови мають діяти як взаємопов’язана система. Запропоновано розмежовувати діяльнісні та рамкові умови: перші безпосередньо визначають комунікативну діяльність здобувачів освіти, другі забезпечують її програмну, методичну, цифрову й оцінювальну основу. Практичне значення результатів полягає в можливості інтегрувати визначені умови в чинні дисципліни іншомовної підготовки майбутніх менеджерів.

BACHELOR OF EDUCATION STUDENTS’ SKILLS IN MANAGING IN THE E-LEARNING EDUCATIONAL PROCESS: ESSENCE AND STRUCTURE

Ma Xiao — 2026-06-30

У статті обґрунтовано потребу в цілеспрямованому формуванні у майбутніх учителів умінь управляти освітнім процесом в умовах електронного навчання. Актуальність дослідження зумовлена тим, що поширення цифрових платформ, синхронних і асинхронних форматів, засобів навчальної аналітики та штучного інтелекту розширює професійні функції педагога. Учитель має не лише використовувати цифрові інструменти, а й проєктувати структуру навчання, організовувати взаємодію, координувати діяльність здобувачів освіти, здійснювати моніторинг і своєчасно коригувати навчальний процес. Метою статті є теоретичне обґрунтування потреби у формуванні відповідних умінь, уточнення сутності управління освітнім процесом в умовах електронного навчання та визначення їх структури. Дослідження має теоретичний характер. Використано аналіз наукових праць, порівняння, узагальнення, систематизацію та абстрагування. Управління освітнім процесом в умовах електронного навчання визначено як цілеспрямовану діяльність учителя з проєктування, організації, координації, моніторингу та коригування навчальної діяльності здобувачів освіти у цифровому середовищі. Доведено, що така діяльність не зводиться до адміністрування цифрової платформи, а передбачає узгодження цілей, змісту, цифрових ресурсів, форм взаємодії, оцінювання та підтримки. Визначено структуру умінь майбутнього вчителя, до якої входять проєктувально-організаційні, комунікаційно-координаційні, моніторингово-аналітичні, оцінювально-регулятивні, етико-безпекові та рефлексивні уміння. Обґрунтовано взаємозв’язок цих груп і їх циклічне виявлення у професійній діяльності педагога. Результати дослідження можуть бути використані для оновлення змісту професійної підготовки бакалаврів освіти, розроблення діагностичних матеріалів і подальшої емпіричної перевірки сформованості відповідних умінь.

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ПРОФІЛАКТИКИ ПОРУШЕНЬ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Ганна Чайковська — 2026-06-30

У статті здійснено теоретичне обґрунтування психофізіологічного підходу до профілактики порушень мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості дітей із мовленнєвими труднощами та недостатньою ефективністю традиційних корекційних практик, які не забезпечують урахування системної взаємодії нейрофізіологічних, сенсомоторних, психоемоційних і середовищних чинників розвитку. Метою статті є концептуалізація психофізіологічного підходу як основи превентивної логопедичної парадигми, спрямованої на раннє формування передумов мовлення. У дослідженні використано теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення наукових джерел, а також системний підхід до розгляду мовленнєвого розвитку як багаторівневого інтегративного процесу. Встановлено, що мовлення є складною функціональною системою, становлення якої зумовлене поетапним дозріванням нейронних мереж мозку, розвитком сенсомоторної інтеграції, формуванням механізмів психоемоційної регуляції та впливом освітнього середовища. Показано, що мовленнєві порушення доцільно інтерпретувати не як ізольований дефіцит, а як прояв системного дисбалансу психофізіологічного розвитку дитини. Встановлено, що ефективність профілактики визначається узгодженістю між рівнем сенсомоторної активності, емоційною стабільністю та когнітивним навантаженням у дошкільному віці. Обґрунтовано, що освітнє середовище виступає ключовим чинником, який може як підтримувати, так і порушувати процеси мовленнєвого розвитку. Доведено, що психофізіологічний підхід змінює логіку профілактичної роботи, зміщуючи акцент із корекції на кероване формування функціональних передумов мовлення. Визначено принцип діагностико-профілактичної безперервності, відповідно до якого раннє виявлення ризиків інтегрується у систему превентивного впливу. Отримані результати розширюють теоретичні уявлення про профілактику мовленнєвих порушень і створюють підґрунтя для вдосконалення практики дошкільної освіти.